Починаючи з перших років виникнення культури та розвитку цивілізації, людина намагалась прикрасити оселю, створити комфортну атмосферу для проживання. Тому історія стилів інтер’єру народилась не в ХХ столітті та навіть не в епоху Відродження. Вона поринає в стародавні часи, коли зароджувалось ремісництво та люди навчились виробляти меблі, посуд, інші елементи з використанням ручної праці.
Тривалий час історичні інтер’єри базувались на комфортності зовнішнього та внутрішнього оздоблення будинків, відкидаючи естетичні аспекти. Значущість привабливості меблів та інших елементів дизайну стала очевидною на початку ХХ століття, коли розквітла епоха модернізму та конструктивізму. Цей момент співпадає з промисловим розвитком, коли інтеграція машинних технологій дозволила створювати унікальні за характеристиками рішення.
Поняття дизайн інтер’єру в його сучасному розумінні затверджується у післявоєнний час (після завершення Другої Світової війни). У 1957 році заснована Міжнародна рада індустріального дизайну, яка об’єднала більшість країн та описала термін «дизайн». Під ним визначається творча діяльність, мета якої покращити гармонійність навколишнього простору для задоволення матеріальних та духовних потреб.
Художнє проєктування дійсно стало новим підходом до внутрішнього оздоблення будинків, який переосмислив попередні підходи. Була визначена утилітарність та естетичність простору, яка стала доступною більшості людей. Раніше привабливі елементи дизайну інтер’єру могли дозволити собі виключно представники владних еліт та привілейованих шарів суспільства. Зараз вони стають розповсюдженими для всіх без винятків.
Головним чинником формування концепції дизайну інтер’єру є поява відповідного спеціаліста. До ХХ століття існувало художнє та декоративне мистецтво, ремісництво, але вони не були поєднані в одному дизайнерському напрямку. Під впливом науково-технічного прогресу з’явилась професія дизайнера. Цьому сприяли різні моменти, серед яких можна виокремити наступні:
Як в Західній Європі, так і в США у ХХ столітті відбулась кардинальна перебудова матеріального середовища. На зміну невеликим приватним будиночкам прийшли хмарочоси. Технічний розвиток потребував детальнішого оформлення житла, інтегрування до нього освітлення, опалення, каналізації, водопостачання, кондиціонування та інших інженерних систем. Саме індустріалізацію та активний розвиток мегаполісів можна назвати ключовим фактором появи професії дизайнера інтер’єру.
Дизайнерська творчість як і будь-яка інша практична діяльність неможлива без теоретичного обґрунтування, наукових напрацювань. В середині ХХ століття у провідних університетах Європи почали готувати художників-конструкторів, а після цього безпосередньо дизайнерів інтер’єрів. Це стало очевидним досягненням та сигналом до переходу на новий етап, так само як і створення науково-дослідницьких інститутів, які вивчали проблеми дизайну.
За різними традиціями визначають три підходи до появи дизайнерів, використовуючи різні методологію:
Також є методологія, яка базується на тому, що дизайн став дійсно важливим, коли при виробництві популярних товарів для дому почали звертати увагу не тільки на якість матеріалів та функціональність, але й їхню привабливість для декорування, гармонійної інтеграції в інтер’єр.
Інженерні винаходи запустили активний процес дизайнерського переосмислення речей. Мало було просто володіти функціональними технічними новинками, вони повинні були гармонійно вписуватись в простір. Для реалізації цього завдання з’явилась необхідність у появі спеціалістів, які б розуміли процеси просторового поєднання. Саме тому запит на роботу дизайнерів інтер’єрів активізувався та досяг свого апогею у сучасний період.
Основи дизайну інтер’єру – це ідеї ХІХ-ХХ століть, які відповідно стали переосмисленням попередніх художніх та творчих процесів. Масовий запит на дизайнерські послуги та професійних спеціалістів став результатом промислової революції, урбанізації та індустріалізації, появи великої кількості багатоповерхових житлових споруд.
При цьому не можна стверджувати, що в епоху Середньовіччя або Відродження не існували дизайнери інтер’єрів. Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Поль Гоген, Альбрехт Дюрер, інші спеціалісти, які більш відомі нам як живописці та скульптори, насправді в своїй діяльності приділяли велику увагу прикладному мистецтву, створенню практичних рішень для покращення житлового простору людей.
Тому роботи дизайнерів інтер’єру цінувались ще багато століть до виникнення сучасної дизайнерської науки, просто тоді вони не були окремою категорією мистецтва, а сприймались як частина загального. Навіть сьогодні ми можемо спостерігати, як у сучасному оформленні інтер’єрів часто використовують стилі, які насправді є переосмисленням давніх напрацювань – класики, бароко та інших.
